Темні утрені (від лат .: Tenebrae – пітьма, темрява) – метафоричне позначення трьох ранкових служб Літургії годин Пасхального Тридення: Великого Четверга, Страсної П’ятниці і Святої Суботи.

Темні утрені служаться в деяких церквах до наших днів, зокрема в кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії в Харкові. Під час темної утрені встановлюється свічник з 15 свічками, і на вівтарі запалюють шість свічок. Під час обряду свічки поступово згасають (по одній після кожного псалма і співи). Остання не гаситься і залишається палаючої, це свічка Христа.

Темні утрені мають багату музичну традицію. Багато видатних композиторів писали літургійні твори для текстів, що виконуються вчасно цих богослужінь. З багатьох молитовних текстів, які входили до складу Темної утрені, особливою популярністю у професійних композиторів користувалися великі респонсорії (в цілому 27 гимнографических текстів, які обігравають новозавітні події), Miserere (51-й псалом), Benedictus (новозавітна Пісня Захарії) і старозавітні вірші з плачу пророка Єремії, так звані ламентації (лат. lamentationes букв. «плачі»). Серед композиторів, які писали багатоголосну музику на ці тексти (як правило, вибірково, а не на всі тексти відразу) Крістобаль де Моралес (1564), Франческо Кортечча (27 респонсоріев, Benedictus і Miserere; 1570), Томас Луїс де Вікторія (1572), Джованні П’єрлуїджі Палестрина (4 збірки, перша видана в 1588), Орландо Лассо (3 збірки, перша видана в 1585), Марк Антоніо Індженьері (1588), Лодовіко Віадана (1609), Карло Джезуальдо (27 респонсоріев, Benedictus і Miserere; 1611 ).

28 березня у Харківському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці владика Станіслав Широкорадюк у співслужінні із священиками Харківського, Полтавського і Сумського деканатів відправив Святу Літургію освячення мира. Зібрані навколо вівтаря пресвітери відновили свої обітниці, які вони приносили під час таїнства Священства. Під час проповіді ординарій Харківсько-Запорізький закликав вірних молитися за священиків про Божу благодать для них, щоб могли встояти перед усіма спокусами диявола.

Традиція освячення мира відома ще з VII століття, коли в титулярних церквах Рима, крім вечірньої Літургії про встановлення Євхаристії, відправляли ще й покутну Месу й Месу на посвячення олій; згодом вони об’єдналися в ту ранкову, яку ми знаємо зараз.
У літургії латинської Церкви освячують три олії: перед закінченням євхаристійної молитви святять єлей хворих для Таїнства Єлеопомазання, а після Причастя – єлей катехуменів для Хрещення й миро, яке використовують для Таїнства Священства. Єлеї містять тільки оливкову олію; миро ж складається з оливкової олії й бальзаму, який почали додавати у VI столітті. Колись використовували арабський бальзам, щоб надати миру особливого аромату, а тепер вживають бальзам без запаху.

Урочисту Святу Месу з нагоди святкування входу Господа Ісуса Христа в Єрусалим у харківському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії очолив Ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії єпископ Станіслав Широкорадюк.

Вербна неділя (лат. Dominica in Palmis de passione Domini) — неділя, яка припадає за 7 днів до Великодня. Великий Тиждень, який ще називається Страсним, розпочинається Вербною неділею. Багатьма мовами світу вона називається Пальмовою неділею — з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в’їзду Господа Ісуса в Єрусалим. Однак на слов’янських територіях, де пальми не ростуть, а весна настає з цвітінням верб, пальмові гілки люди замінили вербними, які починають зеленіти і цвісти, та відповідно і назва свята змінилася.

День Вербної неділі нагадує християнам урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим, який знаменував собою безпосереднє наближення Його Страстей і смерті на хресті. Люди, які Його вітали, кидали на дорогу плащі та зелені галузки пальм, вигукуючи: «Осанна Синові Давида!». Урочистий в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим описаний у всіх Євангеліях. Цій події всі вони надають особливого значення. Літургія Вербної неділі також згадує як радісні моменти процесії з пальмами так і про Страсті Господні. Цим Церква підкреслює, що тріумф Христа і Його Жертва завжди нерозривно пов’язані.
Світлини

Єпископа Станіслава Широкорадюка
Ординарія Харківсько-Запорізької дієцезії
Римсько-католицької Церкви
щодо захисту моральних цінностей і викликів сьогодення

Дорогі брати і сестри!
Україна, з самого початку свого існування як незалежної держави, обрала шлях на інтеграцію з європейською родиною народів. Свій свідомий вибір, своє прагнення до одвічних європейських цінностей Україна підтвердила під час буремних і трагічних днів Революції Гідності, а саме зараз найкращі сини і дочки нашого народу відстоюють власний і гідний шлях Батьківщини в окопах і бліндажах на східних рубежах протистояння зовнішній агресії та внутрішнього розбрату.

Дуже прикро, що сьогодні, на цьому етапі йде відверта і підступна підміна понять та акцентів, відбувається руйнування шкали істинних цінностей та маніпулювання категоріями моральності, людської гідності, відповідального батьківства, святості людського життя від моменту зачаття до природної смерті тощо. Особлива підступність цих явищ полягає в тому, що сам процес підміни відбувається повільно, без розголосу, без особливої уваги суспільства та засобів масової інформації, але на найвищому державному, на законодавчому рівні, як ретельно спланована деморалізація.

Так саме зараз, в ці дні Комітет з питань Європейської інтеграції Верховної Ради України висуває на повторний розгляд парламентарів законопроект № 0119, в якому йдеться про ратифікацію так званої Стамбульської Конвенції, документу, що містить зобов’язання у сфері тендерної ідентичності та сексуальної орієнтації, включаючи обов’язковість запровадження у навчальних закладах, перш за все – школах, просвітницьких заходів з популяризації так званих “нестереотипних ґендерних ролей”. Й все це, звичайно ж, подається як велике досягнення на шляху України до Європи, ба більше того, як обов’язкова умова цього просування, без якого наша країна залишиться “країною non grata” для решти європейських народів, для самого Європейського Союзу.

Перш за все, варто зазначити, остання теза є не просто хибною, але й відверто брехливою! Пре це свідчить досвід таких країн – членів ЄС, як Хорватія, Словаччина, Польща, Латвія, Литва, Італія, котрі на законодавчому рівні відмовились ратифікувати Стамбульську Конвенцію в такому вигляді, як вона існує зараз, й при цьому не втратили своє гідне місце у загальноєвропейській родині. А понад триста громадських організацій Європи закликають змінити Стамбульську Конвенцію. Й це спонукає і нас, українців, замислитись над власним баченням і власною позицією в цьому питанні.

1. Саме питання ратифікації, тобто, по суті, вкорінення у громадській свідомості низки понять та догматів “ґендерної ідентичності” у формі, що пропонується, є величезним та небезпечним викликом для нашого суспільства, нашого майбутнього, для самої перспективи існування України, як держави та як народу, де традиційна і моральна сім’я є запорукою здорового суспільства.
Підміна одвічного, природного поняття людської статі поняттям “тендер” відверто переносить міжстатеві стосунки з площини моральності та загальнолюдських цінностей у площину штучних та спотворених так званих “цінностей”. Чого варто саме визначення, котре “має” прийти на зміну поняття “стать”: “Ґендер означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство
Це вже є відверта профанація загальнолюдського розуміння, самого Божого плану, щодо людства: “І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її: чоловіком і жінкою сотворив їх” (Бут. 1, 27).

2. Усі спекуляції навколо все тієї ж “ґендерної ідентичності”, звичайно ж, відбуваються виключно під гарними і вкрай позитивними гаслами. Це – заклики до загальної рівності, до соціальної справедливості, до захисту “інших” людей. Але це те, що лежить виключно на поверхні. Натомість, навмисно замовчується те, що саме традиційне ставлення до сім’ї, до родинних цінностей при цьому потрапляють у заздалегідь невигідну, програшну ситуацію. При цьому про захисти традиційних цінностей та традиційної сім’ї вже не йдеться! Отже, це подається під видом добра, але по суті своїй є диявольською спокусою і оманою.
Все це, в тій чи іншій формі, вже було в нашій історії. Зараз ми вже не знайдемо живих очевидців тих подій, але не бракує джерел, які вказують, що т.з. “соціалістична революція” відбувалась під гаслами захисту людини праці та соціальної справедливості. А закінчилось це суцільним концтабором для цього ж “трудового народу”. А покоління старших людей та навіть людей середнього віку чудово пам’ятають безпідставні, але привабливі декларації: “Все для человека, все для блага человека!”. Куди йшло суспільство під цими закликами ми теж чудово пам’ятаємо. Й от знову маємо справу з такими ж облудними, але зовні вкрай позитивними “благими намірами”.
Назагал, все це переконує, що самі пекельні сили, подібно до “вовків у овечих шкурах”, як про це застерігав Спаситель Світу Ісус Христос, встали на боротьбу з християнським суспільством, з тисячолітніми традиціями одвічних цінностей та орієнтирів нашого народу!

3. Й в такі ситуації не може не викликати занепокоєння доволі пасивна позиція самих християн у цьому питанні. Лише поодинокі громадські організації (до речі, переважно з церковного середовища), лише самотні небайдужі встають на захист традиційної сім’ї, її майбутнього, а, відповідно, й майбутнього самого українського суспільства.
Й наслідок цього під Петицією щодо припинення пропаганди гомосексуалізму та захисту традиційних сімейних цінностей ще навіть нема потрібних 25 000 підписів.
Це свідчить про байдужість!
Натомість, широкі верстви населення, громадськість назагал, самі християнські Церкви України ніби відсторонились від цієї вкрай важливої справи. Ніби залишили за собою право бути “сторонніми спостерігачами”, або більше цікавитись політикою, ніж захистом моралі.
На мою думку, це не просто неприпустимо, але і являється ганьбою для усіх нас, для тих, що декларуємо свою приналежність до Християнства, для тих, кому за самою природою та з Божої милості не можуть бути байдужими сьогодення та майбутнє українського суспільства й належного, гідного ставлення до кожної людини!

Нехай добрий Бог благословить всіх, хто активний у захисті справжніх цінностей і сміливо стає на її захист у викликах сьогодення!

Єпископ Станіслав Широкорадюк
Ординарій
м. Харків, 19 березня 2018 Р.Б.
в День св. Йосипа
Покровителя християнського родинного життя

СВЯТЕ ПАСХАЛЬНЕ ТРИДЕННЯ
Велика середа (28.03.2018 р.)
11.00 – Божественна Літургія Хризми
Великий четвер (29.03.2018 р.)
08.00 – Літургія Годин
18.30 – Божественна Літургія Господньої Вечері
Страсна п’ятниця (30.03.2018 р.)
08.00 – Літургія Годин
18.30 – Хресна Дорога
Літургія Страждань Господніх
Свята субота (31.03.2018 р.)
08.00 – Літургія Годин
ВІГІЛІЯ ПАСХАЛЬНА
20.00 –  Божественна Літургія
Процесія
Благословення великодніх страв

Неділя Воскресіння Господнього
1 квітня 2018 р.
  9.00 – Євхаристія (пол.)
12.00 – Євхаристія (укр.)
18.30 – Євхаристія (рос.)

Ми, Єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні, зібрані на 50 пленарному засіданні, виражаємо глибоку стурбованість зростом впливу ґендерної ідеології в нашому суспільстві. В зв’язку з цим заохочуємо наших вірних підписати петиції про заборону пропаганди гомосексуалізму.

Згадані петиції зареєстровані на сайтах Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України за наступними посиланнями:

• до Президента України;
• до Верховної Ради України;
• до Кабінету Міністрів України.

Заохочуємо усіх душпастирів, настоятелів парафій організувати збір підписів в своїх парафіях. Для цього слід зробити декілька кроків:

1. змобілізувати волонтерів, які матимуть з собою мобільний інтернет (смартфон, планшет з 3G інтернетом) і зможуть допомогти у підписі петицій усім бажаючим, зокрема людям літнього віку.
2. організувати підписи петицій у найближчі неділі.
3. до нашого звернення додаємо посилання на інструкцію як реєструватися та підписувати петиції:

https://docs.google.com/document/d/1H- BJiK5yN_mzl8dMxj7FlQDTUSCPoOeiC26LoZTx_0/edit

Користаючись нагодою прагнемо усіх запросити на всеукраїнський марш на захист сімейних цінностей, який відбудеться 2 червня у м. Києві.

З усього серця благословляємо на згадані ініціативи!

Єпископи Римсько-Католицької Церкви

У цьому році свято головних покровителів Харківсько-Запорізької дієцезії свв. Кирила та Мефодія припало на Попільну середу. Тому урочиста Свята Меса на їх честь була відправлена в харківському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії 13 лютого. Святу Месу очолив ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії єпископ Станіслав Широкорадюк у співслужінні зі священиками харківського деканату.

2 лютого 2018 року в харківському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії з нагоди свята Стрітення Господнього та Всесвітнього дня богопосвячених осіб відбулась урочиста зустріч.

Перед Месою конференцію виголосив о. Маріуш Возняк OP, який свої глибокі роздуми скерував до слів Святого Письма: «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й

плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки поросите в Імення Моє» (Йн 15,16).

Свята Меса, яку очолив єпископ-помічник Ян Собіло, була центральним моментом сьогоднішого свята. Єпископ Ян Собіло в проповіді розказав про Жертвування Господнє, коли втіленого Бога принесли до храму, та про обов’язок власного посвячення Богу кожного дня. Після проповіді відбулось відновлення чернечих та священицьких обітниць. У святкуванні взяли участь священики, ченці, монахині та богопосвячені діви Харківського деканату Харківсько-Запорізької єпархії, а також віряни із парафій міста.

На завершення зустрічі о. канцлер Григорій Семенков подякував гостю єпископу Яну за повчальні та глибокі роздуми та всім присутнім гостям.